Для учнів

  

   Матусю, ненько, матінко моя…, пташко сизокрила! У великій задумі схиляю перед вами своє чоло. Все, чого я досягла у житті, - тільки ваша підтримка, напутнє слово, материнське тепло.

    Ось наша хатина. Вона ніби посміхається до мене своїми віконцями, а двері навстіж розчинені у постійному очікуванні гостей. Які тільки таємниці береже вона за біленькими стінами. Там і піч – годувальниця, широка лава, образит на покутті. Усе в ній збереглося, як пам'’ять у моєму серці.

     Тато і мама – дві пташки, два голуби, один з яких уже відлетів у вічне життя. На краю саду росте велика розлога вишня. У ній усе: багаторічна праця, щастя, радість і печаль. Матусю рідна, стоїте ви нині біля неї, а поруч суха гілка, як зранене крило птаха. Хочеться пригорнутися, обняти, але прохолода відштовхує. Однокрилою стала доля.

     А там і криниця виглядає із-за саду. Скількох перехожих вона напоїла своєю життєдайною водою. Нехай ще сотню літ додає вона вам сили і здоров’я.

    Стоїте ви, мамо, біля хати і вдивляєтеся на дорогу вороття. Та не повернуться роки, але чекайте дітей, онуків.

    А зараз поруч тільки пам’ять. Боже, дай сили творцям щастя, добра на землі. Бо це мати.

Птах щастя

    З народних переказів відомо, що є птахи-символи, птахи-віщуни. А от чи є птахи щастя ? Виявляється, що їх такими можемо зробити самі ми.

    Особисто для мене це є ластівка. Запитаєте: « Чому?». Після довгої зими вона повертається до рідних місць тоді, коли уже добре тепло. Погожий  весняний травневий день наповнюється ніжним співом – піднімаєш очі догори і бачиш тендітну, дуже витончену пташку. Це ластівка. На гострих, витягнутих крильцях вона ніби приносить ще один рік батьківської долі. Саме тоді, коли прилітають ластівки, у моєї матусі день народження. Беру шматочок землі і кидаю їй вслід, примовляючи: « Звий гніздечко у матусиній оселі, приведи потомство і весели душу своїм чарівним співом.»

    Ось вона красуня сидить на гілці і придивляється до відчинених дверей хлівця. Там поважно ходять кури, качки. Справжній пташиний будиночок.

    Минає кілька днів – і ластівки починають мостити гніздо. Здається, що будь-який майстер-архітектор позаздрив би їх майстерності. Невдовзі побачиш, як дві дрібненькі намистинки пильно спостерігають, хто заходить у сарайчик. Ластівка знає, що ніхто не сміє порушити їх спокою: скоро-скоро загаласують маленькі пташенятка.

    Нехай буде щаслива моя матуся, адже ластівки ніколи не зів’ють гнізда там, де небезпека, де їх не чекають. Чорнокрильці стають своїми, повноправними господарями, бо матуся каже: «Наша ластівка уже висиджує потомство». Лише під вечір вона перестає працювати, а цілий день у турботах.

    У польоті нагадує диригента великого оркестру. Темного кольору пір’ячко з біленькою манишкою на грудцях, а дві червоненькі цяточки біля дзьобика чітко окреслюють вертляву голівку.

    Ця пташка дуже розумна. Добре відчуває погоду. Коли літає низько-низько – бути літній зливі. Цвірінькає голосно і піднімається догори, а потім миттєво опускається донизу – чатує якась небезпека.

    Прохолодними ранками вмощуються довгими рядочками на дротах. Здається, що це тугий разок намиста, що відтворює дзенькіт кришталю.

    А ще я пам’ятаю, як матуся називала мене своєю ластівкою. Час плине швидко. Нині я уже називаю своїх онуків маленькими ластів’ятками.

    Прощаються ластівки з матусиною оселею, кружляють навколо хати, будівель. Облетить стільки разів, поки хтось не вийде з хати і ніби попрощається з нею.

    Скільки років отак уже все повторюється ?  - Багато !

    Ластівко, повертайся ще на одну весну до нашого двору. Ми чекаємо на тебе і твою веселу пісню.

Летять журавлі

    Осіннього дня учні мого класу прибирали ділянку біля школи. Мені сказала вчителька допомогти хлопцям віднести листя на смітник. Я швидко погодився, і коли йшли, то раптом почули згори курликання журавлів. Великим ключем летіли у теплі краї. Мені дуже захотілося щось дізнатись про цих птахів. Після уроків я зайшов у шкільну бібліотеку і знайшов у книзі багато цікавого матеріалу.

    Журавель особливо шанується у народі як символ безмежної любові до рідної землі. Відлітаючий журавлиний клин описується в поезії та піснях.

    Журавель – птах розкішний. Струнка побудова тіла, суворо-сіра в поєднанні з чорним забарвлення, граціозний політ, неповторний крик…

    Зустріч з журавлями дуже вразила мене.

    Із середини вересня відлітають у вирій. Наші пращури, побачивши у небі ключ журавлів, приказували:

-         З чужої сторононьки вертайтеся додомоньку !

  При цьому годилось загорнути у хустку грудочку землі й тримати її до весни. А коли уже зустрічали журавлів, то називали їх веселиками.

   Журавлі-веселики, дійсно, веселять душу.