Вишиванка

Вишиванка - розмовна назва традиційної української вишитої сорочки. 

Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVІІІ-XІ ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. Елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.

Вишиванням здавна займалися жінки, що з покоління в покоління передавали навички та секрети. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, відрізняються один від одного орнаментом, технікою виконання і гамою квітів.

У далекій давнині основні мотиви вишивки відображали елементи символіки різних древніх культів. Протягом багатьох століть безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився , але традиції їхнього використання не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тварини).

Геометричні (абстрактні) орнаменти властиві всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести (прості і подвійні). В орнаменті вишивок зустрічається мотив "кривульки", або "нескінченник", відомого ще з часів трипільської культури, тобто він з'явився значно раніш, ніж знаменитий грецький меандр. Відомий візерунок "рожи" (зірочки, розетки) являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця і сонячних променів.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення принести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні візерунки виникли в результаті спостереження реально існуючих у природі форм. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубові листи", "барвінок" та ін.  У вишивках зооморфних (тварин) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаби; із птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летучі жуки. У багатьох випадках зооморфні орнаменти візерунків виступають у різноманітних, часто вигадливих сплетеннях.

Приблизно ХІ століттям датується широке поширення в Україні шиття золотом - "гаптування". Технікою "у прикреп" майстрині розшивали всілякі покриви, фелони, плащаниці, використовуючи золоті і срібні нитки, перли, дорогоцінні камені. Намагаючись заповнити обмеженість колірної гами золота і срібла, вишивальниці використовували різну фактурність ниток і різноманітні технічні способи шиття. Наприклад, як нитку-основу під золоту нитку використовувалися нитки не тільки жовтого, але і зеленого, рожево-червоного, чорного кольору. Срібло найчастіше поєднували з білим або блакитним кольором. У результаті створювалася неповторна світлотіньова гра, що дотепер вражає уяву.

Однак у XІІІ ст. розвиток усієї культури Київської Русі, у тому числі і золотого шиття, було припинено татаро-монгольською навалою. На щастя - тільки припинено, і вже в XІV-XVІІ сторіччях наступив розквіт вишивальної "золотої" ери. При цьому окремо у XVІІ-XVІІІ ст. стоять вишивки шовком у вигляді широких смуг, якими прикрашали скатертини, покривала, рушники, підризники. Виконувалися вони переважно зеленим, чорним, червоним кольором або в сполученні зеленого і темно-вишневого з незначним додаванням золотої або срібної нитки.

З бурхливим розвитком торгівлі в XVІ-XVІІ ст. на територію України попадає велика кількість вірменських, турецьких, перських шовків, оксамиту, парчі, східних килимів. Під впливом "сусідських" візерунків в українському мистецтві з'являються стилізовані квіти лотоса, гранату й інших східних рослин, що видозмінюються й одержують своєрідну місцеву інтерпретацію.

Розквіт стилю бароко наприкінці XVІІ ст. приносить нововведення й в українську вишивку. Рослинні орнаменти стають більш рельєфними, монументальними, викликаючи асоціації зі скульптурним декором в архітектурі. У золотому шитті поряд з технікою "у прикреп" з'являється специфічна техніка, при якій металеві нитки накладаються на картонну підкладку і закріплюються через дірочки, проколоті по контуру .

У стародавності рушник з відповідними візерунками-символами, був невід'ємним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вітати появу на світ нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали ікони і накривали хліб на столі. Рушники були своєрідним освяченням початку справи і його закінчення.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так називані "техніки", яких на Україні відомо близько ста. Окремі вишивальні шви характерні для тих або інших етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у білоруській і російській вишивках.

Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - шов "уперед голкою", "хрестик", шов "за голкою".

Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, унаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Вишивки Полісся - прості і чіткі за композицією. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини - графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості, чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. 

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або - із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадують бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини - білий, коралово-червоний, відтінений чорний.

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка "павучками", якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - "шабак". В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше - двох - і триколірні.

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні, якими обрамляють і з'єднують окремі елементи композиції.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.

На Буковині, крім рослинних і геометричних мотивів, користуються зооморфною, вишивають гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом. Вишивальний матеріал - бісер, шовк, вовна, срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином - червоного з жовтим і зеленим, причому домінує червоний колір. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ ("кривуля") у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір - чорний або червоний), застосовуються як білий, так і багатобарвні орнаменти.

В Україні вишивкою прикрашали рушники, фіранки, жіночий і чоловічий одяг. Особлива увага приділялася рушникам - древнім талісманам будинку, родини.

Вишивки і досі користуються популярністю. Окрім того, велику кількість пам'яток "одягають" у вишиванки, обрамлюють елементами, які часто застосовуються при вишиванні. Своєрідну культуру "вишиванка та джинси" створюють сучасні етно- та культурні фестивалі.