Для батьків

Роль батька у вихованні дітей особлива. Кожній дитині хочеться, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, яскраво виявленою, мав почуття відповідальності. Якби кожен батько знав і розумів, яку величезну потребу в ньому відчуває дитина, як вона хоче, щоб по­руч був мудрий, мужній мужчина!

З цього приводу В. Сухомлинський у своєму творі „Слово до батьків” наводить ряд переконливих прикладів. Ось один із них: „... училися в нашій школі дві подружки-другокласниці. У однієї з них — Наталі — не було батька. Коли дівчина була маленькою, вона часто питала в мами, де батько. Мати мовчала, а одного разу розплакалася... Став­ши школяркою, Наталя більше ніколи не питала про батька.

У її подружки Насті були і мати, і батько. Якось прийшла в гості Настя до Наталі й запитала: „Де твій тато?” Дівчині соромно було сказати, що в неї немає батька, і вона відповіла: „Мій тато — льотчик. Він літає ... і вдома буває рідко”. З грошей, які мати давала на обід, Наталя щодня відкладала по кілька копійок. Одного разу сіла в автобус, поїхала в місто й купила картуз льотчика ... Коли в щоденнику дівчини з'являлися незадовільні оцінки, вона говорила подружкам: „Ой, а що мені тато мій скаже ...” У цих словах чувся не страх, а гордість ...

Наталя виросла. У неї тепер своя сім'я: чоловік і дві дочки. Пам'ятаю, у день, коли молода мати вперше привела до школи свою старшу дочку, вона розповіла:

— Ви не уявляєте, як потрібний був мені в дитинстві батько. Я створила його в своїй уяві. Так легше було жити. Батька я уявляла добрим, але суворим, вимогливим. Хотілося, щоб він узяв коли-небудь мій щоденник і сказав: „Ну, що там у тебе, дочко? ...” Особливо тяжко було, коли я хворіла. Як чекала я, що підійде до ліжка великий, сильний мужчина, покладе руку на голову і порадує: „Нічого, дочко, скоро видужаєш ...”

Наше завдання полягає в тому, щоб у виховній роботі з дітьми спиратися на незаперечність батьківського авторитету, вчити бачити і відкривати у своєму батькові ті риси, які створюють неперехідні людські цінності — гордість і гідність сім'ї. Сухомлинський стверджує, що пізнання моральних багатств у власному батькові — незамінні уроки громадянської честі. З цього приводу можна навести багато прикладів.

Коли закінчився навчальний рік, батько сказав Василькові:

— Сьогодні поїдемо на наше з дідусем поле, синку.

— Хіба у вас є своє поле? — спитав син.

— Є.

Добиралися довго: поїздом, автобусом. Нарешті, досягли лісу. Вздовж: узлісся побачили широке рівне поле, на ньому колосилася пшениця.

— Це наше поле, — сказав батько. — Тут твій дідусь бився з фашистами. Вибили вони звідси ворога. На цьому полі — його кров ... Он під тим горбком він лежав поранений ...А після війни я ще зовсім молодим працював тут з односель­цями, щоб виростити пшеницю і дати виснаженим війною людям вдосталь хліба.

Замислено, суворо, зовсім по-новому дивився син на поле, яке досі здавалося йому звичайнісіньким.

Можливо, саме в цю мить зрозумів хлопець, що означає служити своєму народові. І тут же побачив у дідусеві і батькові вірних захисників Батьківщини, чесних і працьовитих людей. Якщо кожний син стане, як Василько після відвідання такого поля, дивитися на батька закоханими очима, — не буде місця неслухняності, неповазі.

А ось другий приклад:

... Іде урок. Учителька по черзі запитує першокласників про їх батьків. Діти відповідають, учителька записує. Почувши запитання про батька, звернене до сусіда по парті, Петрик зблід.

Виявилось, напередодні, повертаючись зі школи, хлопець зустрів свого батька біля чайної. Схилившись на паркан, той дивився на дорогу п'яними очима ...

У полі гув трактор, світило сонце. Світ здавався щасливим і спокійним. Але хіба може бути щасливою хоч одна людина, поки маленький Петрик плаче над п'яним батьком, а потім, чекаючи запитання вчительки, обливається холодним потом? Чи завжди ми замислюємося про те, що в такі хвилини ламається віра маленької людини вусе світле, радісне ...?

 Пам'ятайте, що дитина щаслива тільки тоді, коли вона вірить. Неслухняність, зухвальство, грубість — усе це виникає в дитячій поведінці саме в ті моменти, коли ламається віра в найдорожчу людину — батька.

Якщо говорити про громадянське обличчя батька, про його здатність стати зразком для дітей, то вимірюється це, насамперед, обов'язком бути відповідальним за своїх дітей. А міра синівської слухняності, дисципліни, у свою чергу, визначається мірою батьківської відповідальності.

Знайте, шановні батьки, і пам'ятайте, що діти переживають ваше падіння як своє особисте горе, сприймають вашу радість, як свою. Бережіть дитячу душу і всіляко зміцнюйте віру в людину.

—   Ось, — сказав товаришеві Борис, — попрощайся з моєю бабусею. 

Після цієї розмови Борис часто ні з того, ні з сього запитував у бабусі:

—  Кривдимо ми тебе?

А батькам казав:

—  Наша бабуся краща за всіх, а живе гірше від усіх — ніхто про неї не піклується!

— Хто це тебе навчив батьків осуджувати? Гляди мені, малий ще! І розхвилювавшись, накидалися на бабусю:

— Це, мабуть, ви, матусю, дитину підбурюєте? Якщо невдоволені нами, могли й самі сказати.

Бабуся, м'яко всміхаючись, хитала головою.

— Не я вчу, життя вчить. А вам би, дурненькі, радіти треба. Для вас син зростає! Я своє віджила на світі, а ваша старість попереду. Що уб'єте, те не вернете”.

Ці мудрі слова згадуйте частіше.

Цінуючи думки старших у родині, варто турбуватися про єдність вимог всіх дорослих у ставленні до дітей. Головним є таке правило: ні за яких обставин не допускати в сім'ї різних дій, неузгоджених впливів. З нашої вини маленька людина часто вирішує такі проблеми, які їй не під силу, більше того, вони травмують її свідомість. Це стосується як дрібниць, так і вагомих справ. Скажімо, мати на прогулянці дозволяє купити морозиво, а бабуся категорично проти. Справа доходить до такої суперечки, що, нарешті, куплене морозиво не приносить хлопчикові ніякого задоволення. Або батько наполягає, щоб донька щоранку робила зарядку, а мама, коли батько у відрядженні, шкодує дівчинку («нехай поспить») і порушує заведений порядок. Якщо глянути крити­чно, то в нашому житті таких, на перший погляд, «дрібниць» є чимало. Врешті-решт кінцем саме вони найсильніше впливають на загальний тон буденного життя, визначають спокій і душевний затишок рідної домівки.

Єдність вимог, їх розумна послідовність, звичайно, вимагають від дорослих нервових зусиль, уміння поступитися власним бажанням. Чим раніше дитина звикає до усталеного життя, тим легшим воно буде з часом і для вас, і для неї. Спільні турботи про долю дітей, звичайно, головне, що об'єднує батьківські зусилля на довгій і тернистій ниві життя. Тут не може бути місця свавіллю, егоїзму, дрібним розрахункам.

І, нарешті, пам'ятайте, що виховання дітей у сім'ї — не особиста справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти — це майбутнє України. Вони будуть творити історію. Наші діти — це майбутні батьки і матері, які теж будуть виховувати своїх дітей. Але й це ще не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед державою.

Основа: матеріали

Чепак Ольги Петрівни

вчителя початкових класів Ремезівцівського НВК (http://olhachepak.at.ua/index/batko_jak_vikhovatel/0-62)