Тема: Всеукраїнський день вишиванки. Історія свята. Традиції української вишивки.

Мета: Викликати у гуртківців бажання поповнювати свої знання про Україну. Продовжувати формувати цікавість до української вишиванки. Розвивати творчість. Виховувати естетичний смак і творчий підхід до створення візерунка, почуття національної гордості. Хід заняття І. Організаційний етап. ІІ. Актуалізація опорних знань та мотивація навчально-пізнавальної діяльності. 1. Вступне слово Вишиванка – національна святиня, бо символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв'язок багатьох поколінь, що не переривається віками. Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як реліквію. Вона символ здоров’я й краси, щасливої долі і родинної пам’яті, любові і вірності, адже вишита українська сорочка – це не просто одяг, це справжній оберіг. Носіть вишиванки з гордістю, тому що це наша історія та культурне надбання, яке є тільки у нашого народу. ІІІ. Основна частина 1. Повідомлення гуртківців: легенда виникнення вишиванки. ЗВІДКИ З'ЯВИЛИСЯ ВИШИВАНКИ Колись давним-давно серед мальовничої природи жили чоловік та жінка. Усе було б добре, та діток у них не було. Нарешті багато років потому у хаті з'явилося двоє дівчаток: одна білявенька з русявим волоссячком, а друга — чорнявенька з волоссям чорним, як смола. Збігали роки. Виросли дівчата справжніми красунями, були серцем добрі, усім допомагали, батьків радували та шанували. Припали до вподоби двом юнакам за свою вроду, вдачу і працьовитість. Ніщо не віщувало біди, але горе прийшло несподівано. Оселився серед цієї краси страшний Змій. Якось пролітав він над долиною, де дівчата вибілювали на сонці полотно, побачив їх і вирішив взяти у полон. Перетворившись на чудового метелика, він сів на травичку, а потім, перелітаючи з квітки на квітку, з кущика на кущик, далі й далі заманював дівчат. Опинилися сестри у непролазних хащах, де ані звір не проходить, ані пташка не пролітає. Метелика враз не стало. Усе почорніло, закрутилося, заревіло. Перед ними став страшний Змій. Схопив дівчат і поніс у своє царство. Плачуть дівчата, а він регоче, реве, жалю їм завдає. Бо не любить слуга злого духу, щоб щастя ходило між людьми, щоб добро панувало Плачуть дівчата і кидають по одній волосині чорного і русявого волосся. Можливо, за цими волосинами їх знайдуть юнаки, і вони повернуться додому. І сталося диво-дивне: добрий лісовий дух оживив їх і перетворив на чорні й червоні ниточки. Прилетів Змій у своє царство, замкнув на важкі залізні замки 1 полонянок і ліг відпочивати. Тим часом юнаки дізналися, що дівчат украв змій, і вирушили в дорогу їх рятувати та з неволі визволяти. Довго йшли вони полями, лісами. Раптом побачили у траві чорні та червоні ниточки. Здогадалися вони, що це дівчата їм слід залишили. Почали змотувати вони нитки у клубочки, та так і підійшли до Змієвого палацу, і викликали Змія на бій. Він вилетів розлючений, страшний, із ніздрів вогонь палає. Не було у хлопців зброї, лише ниточки схрестили. І сталося диво: вони перетворились на міцні мечі, що відразу відрубали по дві голови. Розправилися відважні юнаки зі Змієм, і упав палац — і лише купка попелу залишилася від нього. Визволили хлопці полонянок й віддали їм решту чорних і червоних ниток. Цими нитками хрестиками вишили дівчата чудо- сорочки. Із вдячністю одягли їх юнаки. Ще кращими і сильнішими стали. А дівчата всім рідним теж повишивали сорочки. Бо на візерунках вишиванок були добрі обереги від усього злого, подаровані добрим лісовим духом дівчатам-полонянкам. Відтоді, кажуть старі люди, повелося вишивання. І де в хаті є вишиванки, там рід живе добре і щасливо. 2. Випереджувальне завдання: «Цікаві факти про українську вишивку» Цікаві факти про українську вишивку 1. Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вишите вбрання створювали ще до VI ст.. Проте, зразки української вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися. 2. Скіфи – прародителі вишивки. Вишивкою, за свідченням Геродота, свій одяг оздоблювали ще скіфи. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженні показали ідентичність з вишивкою українського народного костюма XVІІІ-XІX ст. 3. Найсильніший оберіг. Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір'ями, оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла. Для кожного ритуалу була особлива вишиванка. Дітям при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів. 4. Вишиванка - це святковий, а не повсякденний одяг. У будні українці носили так звані "буденки" - непомітні сорочки, а на свята одягали багато вишиті сорочки. 5. Тільки жіноча справа. Вишивати національний одяг бралися тільки жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику, а вишиванка символізувала добро, вірність та любов. Це ремесло матері передавали своїм донькам, бабусі, онукам. 6. Раніше вишивання було виключно жіночим заняттям. Традиційно, перш ніж почати вишивати, дівчина постилась, молилася і мила руки. Зараз вишивають не тільки жінки, а й чоловіки. 7. Перша школа вишивки. Першу школу вишивки в Київській Русі було створено ще в ХІ столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. У ній опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом. 8. Символ кохання. Сорочка (особливо чоловіча) - символ кохання й вірності. У давньому замовлянні говорилося: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був". Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові. І не просто так, а для того, щоб знати — вірний він їй чи ні. Вишиваючи сорочку, дівчата нашіптували старовинне заклинання. Вважалося, якщо сорочка втратить свою білизну після чергового прання, отже, як кажуть в народі: "скочив чоловік у гречку". А ще розповідають, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній дівчині. Інші жінки до такого сакрального ритуалу не допускалися. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій. 9. Перший модник у вишиванці. Ним був Іван Франко, який поєднав вишиванку з буденним одягом, а саме з піджаком. У такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі. 10. Найпопулярніша техніка. Вишивка хрестиком є найпопулярнішим швом, який використовують не лише у вишиванках, але й у інших вишитих виробах. Найчастіше хрестиком виконували елементи рослинного та геометричного характеру. 11. Безмежний простір для творчості. У наш час дослідники вишивки налічують понад 200 старовинних швів на основі 20 технік вишивання (серед них гладь, колосковий шов, низь, вузлики, шнурочок, кручений шов, вирізання, виколювання, козлик, плетінка, мережка). 12. Запозичена техніка. Вишивка хрестиком, яку багато хто вважає традиційно українською, прийшла в Україну з Європи тільки в XIX столітті, переважно з появою компанії Brocard, яка використовувала для своєї парфумерії рекламні упаковки із зображенням схем-вишивок. 13. Вишиванка кожного регіону – унікальна. Кожен регіон України має свої особливості вишиванок. Про їх розмаїттся може свідчити лише перелік типових узорів волинського краю: цвіткі, хміль, лапатий хміль, хмелик, лапатий хмелик, виноград, ягідний хміль, хміль ягідки, хрести гречкою, хрести, безконечник, кукурузка, огірочки на дві половинки, звізди, кошички, сокирки, копита, копитка, розбиті хрести, хрести, сливочки, дубове листя, полоничник на дві половинки, полоничник хрещатий, полоничник тощо! І так – у кожній області. Тому можна сказати, що кожен регіон України може похвалитися своїм унікальними вишиванками. Вони відрізняються фасонами, кольором, способом вишивання, орнаментом і візерунками. Іноді, своїми особливими вишиванками може похвалитися не тільки кожен регіон України, а навіть окремі села. Сорочки можуть відрізнятися по фасоном, кольором, візерунку. 14. Орнаменти - "списані" з природи. Орнамент вишивок ділиться на три основні групи: абстрактний, рослинний і тваринний. Цікаво, що рослинний орнамент тепер можна зустріти не тільки в вишиванках, а і в колекціях іменитих дизайнерів, натхнених культурою і традиційним костюмом українського народу. 15. Орнамент – маки. Популярні нині маки як елемент візерунка практично не використовувалися в традиційній українській вишивці, оскільки символізували печаль і смерть, а широкого поширення набули в кінці XX століття. 16. Найоригінальніша вишиванка. Одна з найоригінальніших вишиванок - борщівська. Така сорочка розшита чорними нитками. Є легенда, що коли турки і татари знищили практично всіх чоловіків у Борщеві, жінки цього і сусідських поселень протягом декількох поколінь одягали саме такі чорно-білі сорочки в знак скорботи та печалі. На противагу цьому стилю, є і вишивка «білим по білому». Це художній прийом, в якому рельєфний візерунок вишивки створює гру світла. На виході майстри отримують дуже тонку унікальну роботу. 17. Сьогодні найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. А, наприклад, вишиванки чорного кольору у давнину одягали виключно чоловіки. Сині вишиті сорочки було прийнято одягати жінкам, що вже не планували народжувати, або ж маленьким дівчаткам. 18. Найдорожча техніка. Надзвичайно тонка вишивка "білим на білому" була поширена серед європейської знаті і української шляхти, яка носила вишиту таким чином нижню білизну і натільні сорочки. 19. Першим ведучим, який з’явився у прямому ефірі у вишиванці, став Андрій Шевченко. У вишиванці він відкрив телемарафон "Ніч виборів" на "5 каналі" у вишиванці з косівським орнаментом ще у 2004 році. Згодом таку тенденцію підтримали й інші. 20. «Вишиваний рекорд». Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України. 21. Популярність вишиванки. Орнаменти з вишивки з кожним днем стають все більш популярними. Сьогодні їх втілюють не лише на сорочках, але й на будь-якому сучасному вбранні, на автомобілях та навіть "викарбовують" у вигляді татуювання. 22. Історія свята. Нагадаємо, ідею святкування Дня вишиванки ще в 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. У перші роки спочатку це свято проходило локально, а вже згодом воно розрослося до всеукраїнського рівня: до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. Проводиться щороку в третій четвер травня. 23. Вишивка однієї сорочки може займати від двох тижнів до трьох років - в залежності від складності технік. 24. Українська вишиванка - модна в усьому світі Наш національний етно-колорит продовжує надихати і закордонних дизайнерів, які створюють все нові й нові варіанти інтерпретацій традиційних українських візерунків. Приміром, у круїзній колекції «Resort 2017» від модного дому «Valentino» чітко прослідковуються українські мотиви – традиційні елементи нашого національного одягу були помітні у багатьох варіантах вбрання. Вишивка, мережки і стильні етно-аксесуари виглядали на подіумі дуже оригінально! 25. Американський модний журнал про моду Vogue назвав українську вишиванку модною. Її успіх видання пояснює появою модельєра Віти Кін, яка почала активно використовувати традиційні українські візерунки в оформленні своїх уборів. 3. Порівняльна характеристика бойківської та гуцульської вишивки На основі довідкового матеріалу скласти таблицю спільні і відмінні риси бойківської та гуцульської вишивки Особливості гуцульської традиційної вишивки Ця етнічна група проживала в західних регіонах України. Її представники і зараз живуть на Буковині, на Прикарпатті та Закарпатті, зберігши свої традиції. Оскільки гуцули жили в гірській місцевості і їздили на конях, їх одяг був пристосований саме для верхової їзди. Для одягу чоловіків були характерні білі сорочки і довгі білі, червоні або чорні штани. Також гуцули одягали кептар, чоботи та торбу через плече. В одязі жінок була сорочка і дві запаски, що зв'язуються червоним поясом. На Буковині замість запасок носили обгортку. Жінки також одягали зверху кептар і носили торбу. Святковий одяг включала сиряк або байбарак, а також святковий капелюх з пір'ям і кутасами. Святкові жіночі вишиванки на Гуцульщині густо вишивалися в області передплічь. Часто рукава були вишиті повністю. Зараз купити жіночу вишиванку з розшитими рукавами можна і на Західній Україні, і в столиці. Чоловічі гуцульські сорочки були без комірця і зборів, з дуже простим кроєм. Вони шилися з лляної або конопляної тканини. Їх прикрашали вишивкою по подолу, плечовим швах, краях пазухи, рукавах і обшивки. Жіночі сорочки були довші - до кісточок. На гуцульських вишиванках зустрічалися дуже різноманітні орнаменти - і геометричні, і рослинні, і їх поєднання. Але саме геометричний орнамент є основним в гуцульській вишивці. З геометричних візерунків часто вишивали ромби і полуромби, поєднуючи їх горизонтально і вертикально. Також на гуцульських сорочках вишивалися квадрати, трикутники, кола, хрести, плетінки, зубці й інші фігури. Вишивали на Гуцульщині вовняними, лляними (спряденої вручну), металевими, золотистими, срібними нитками, блискітками, бісером, коралами. Одяг також прикрашали гудзиками, стрічками, аплікаціями з хутра. Серед технік найбільш часто використовуваними були косичка, настил (соснівка), хрестик, низина, стебнівка, ключка, хрестик, штапівка, обмітка та інші. Що стосується кольору, то для гуцульських сорочок характерна поліхромність. Червоний колір був домінуючим і зустрічався в безлічі відтінків. Крім червоного у вишивці гуцулів було багато жовтого, зеленого, чорного та синього кольорів. Святковий одяг був більше прикрашений, ніж одяг на кожен день. Найбільш цю різницю видно по жіночих сорочкам. На святкових сорочках були вишиті цілі рукави або вздовж рукава була широка вишита смуга. Найпоширеніші гуцульські узори: саметові, варварки, купчасті різки, веснові, звіздові, волошки, волові очі, рожеві, цвітні, павені, лабаті, макові, хрести звіздові, скринкові. Поширена техніка вишивання – низинка. Напевно, жодна з усіх технік вишивання не зазнала таких перетворень, як низь. Цій техніці притаманний високий рівень майстерності. У старих зразках вишивок контур мотивів завжди виконувався чорною ниткою, а сам узір, візерунок і фон – кольоровими . Локальна художня особливість гуцульської вишивки – в поліхромному й орнаментальному рішенні. Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричний орнамент. Він включає в себе прості і складні фігурні елементи. Це ромб, напівромб, по–різному поєднані в горизонтальному або вертикальному напрямках. Крім цього, контури ромбів мають різноманітні окреслення, що також урізноманітнює ромбовидні композиції візерунків. Крім ромба, поширені в традиційному геометричному орнаменті гуцульської вишивки квадрат, трикутник, круг, косоподібна фігура, хрести, зубці, кучері, меандр, плетінка тощо. Популярними були також геометризація рослинних та інших образотворчих форм, а також трансформація в геометричні мотиви зображень людей, звірів, птахів, рослин тощо. Косівський стиль характеризується взаємовпливами традиційних прийомів гуцульської вишивки з вишивкою районів Покуття та Буковини. Цьому сприяло географічне розташування Косова на торговельному шляху, а також ярмарки, на яких, ніби на виставці, барвисто звучала вишивка як в уборі сотень і сотень жінок, так і у виробах, призначених на продаж. Можливість ознайомлення з вишивками інших районів, спричинялась до створення косівськими вишивальницями нових прийомів розташування вишивок на компонентах одягу, тканинах інтерєрного призначення. Чудові вишивки білим по білому, жовтим по білому зустрічаються у селах Снятинщини. А зараз перейдемо безпосередньо до значення символіки гуцульської вишивки. Почнемо з геометричних. Геометричні орнаменти прийшли з слов'янської міфології. Вони дуже прості: трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні), кружальця. Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі роги", "кучери", "кудрявці", "гребінчики" тощо. Трапляються також такі мотиви, як "кривульки", або "безконечник". Є ще зигзагоподібний меандровий орнамент. До цього виду орнаментальних мотивів належать "сосонки", "хвощ" та "перерви". Відомий взір "рожи" (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця. Далі підуть рослинні орнаменти. В основі цього орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В гуцульській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвінок" тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвінку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок. Калина – дерево нашого українського роду. Оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами. Міцний український ланцюжок: крапелька крові – жінка – народження – Україна – Відродження. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Про калину ми вже говорили як про дерево роду. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудовий оберіг життєдайної сили свого роду. Ніжна трепетна квітка маку несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід. Узори з ружами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний круг з вічним оновленням. «Хміль» дуже подібний до символіки води та винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узор хмелю – це весільна символіка. За рослинними орнаментами йдуть зооморфні (тваринні). У вишивках таких орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак з збереженням традиційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо. Орнаментальні мотиви вишивальниці створюють комплекс образів, джерелом виникнення яких є реальний навколишній світ. Завдяки витонченим асоціаціям і багатій фантазії образи її вишивок поєднують нас з природою, занурюють у світ поезії, фольклору, навертають до глибин народного мистецтва й народної мудрості. Її творчість — це яскраве свідчення професійного переосмислення народної традиції в сучасній інтерпретації, вагомий крок до розвитку новітньої концепції в національному декоративно-вжитковому мистецтві. Особливості бойківської вишивки Бойки - це етнічна група жителів західного регіону України Закарпаття. Відзначимо, що в бойківської вишивки більше, ніж у вишивці інших регіонів, збереглися елементи стародавніх східнослов'янських орнаментів. У вишивці бойків є всі основні риси, характерні для української вишивки в цілому. Ці риси стосуються мотивів орнаментів, композицій і колориту. Типовим для бойківської національного одягу є прикраса орнаментами зібраних складок. Їх густо вишивали косими стібками. Такий прийом вишивки називають обмітанням. Іншими часто використовуваними бойками техніками були виколювання, вирізування, хрестик, низина, гладь і вибивання. У бойківських сорочках вишивали нагрудну частину, рукави, а також вставки. При цьому нерідко поєднували різні техніки. Подивитися на давні і сучасні зразки бойківських вишивок ви можете в музеях Києва, Ужгорода, Львова, Івано-Франківська, Стрия та Дрогобича. Орнаменти на бойківських сорочках були в основному зроблені з геометричних фігур. Вони були представлені лініями - косими, прямими, зубчастими, ламаними. Поєднуючи таки лінії, майстрині створювали складні і прості геометричні візерунки. Особливо часто бойківські жіночі або чоловічі сорочки-вишиванки вишивали ламаними лініями. Такий мотив називався «каракулі». Він також часто містився на чоловічі штани, жіночі плахти, безрукавки, часто був ускладненим і доповнений іншими візерунками. Іншими поширеними фігурами на бойківському одязі були квадрати і ромби. Вони були представлені безліччю варіантів, часто доповнювалися зубцями, виступами, відростками, трикутниками. Рослинні орнаменти застосовувалися бойківськими майстринями рідше. При цьому вони були мальовничими, продуманими за колірною гамою і відрізнялися багатством мотивів. Бойки найчастіше вишивали червоним, вважаючи його захищає від лих кольором. У XIX сторіччі бойківські сорочки вишивалися в основному червоним і чорним кольором, а вже у XX столітті - синім і червоним. Після 20-х років вишивка бойків стала більш поліхромною, але червоний залишився домінуючим. У бойківській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання. Розрізняють двосторонню й односторонню. До двосторонніх належать техніки “штапівка”, “стебловий шов”, “двостороння гладь”, “вирізування”, “мережання”, “рубцювання”. До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються із виворотного або лицевого боку тканини. Це “низинка”, “плетінка”, “кіска”, “хрестик”, “ланцюжок-тамбур”. Поширеними були також вишивки із рослинним орнаментом: квітами, листям, пташками. Вони сполучалися із кривульками, хрестоподібними зображеннями. Основний червоний колір доповнювався чорним та незначною кількістю жовтого. Досить часто зустрічалися у селах сорочки, вишиті охристо-золотистими, голубими, темно синіми та зеленкуватими нитками. Найбільше оздоблювали уставки сорочок. Інтерес до вишивки не зникав ніколи. Ще з давніх часів вона була основним видом жіночих витончених рукоділь, нею займалися й панянки і прості швачки. У загальноприйнятому розумінні під вишивкою мається на увазі шиття візерунками на тканині. На Бойківщині побутує також кольорове вишивання. При ньому уся тканина покривається візерунками. Вишивати можна шерстяними й бавовняними нитками, а також золотом, сріблом, шовком. Найпоширенішим видом вишивки на шовковій матерії й оксамиті, що дійшов до наших днів, є гладь. До неї також зараховують мережку і вишивку гачком. При вишиванні мережкою нитки в тканині попередньо висмикують в одному напрямку до потрібної ширини, а решту ниток переплітають і скріплюють голкою. Кожен візерунок починали вишивати із кінчика. Листочки, що складаються із двох частин, вишивають за два заходи: спочатку одну половинку, а потім іншу. Візерунок дуже часто застосовують для прикрашання диванних подушок, скатертин, особливо якщо розмістити такі чотири букети в куточках. Уміла вишивальниця своєю голкою може так само точно передати образи квітів, птахів, як і художник своїм пензлем. Отже, голка – той самий пензель. Їх використовували для роботи на канві. Ці голки мають бути довгі, досить товсті, мають тупий кінець і довгасте велике вушко. Тичинки на візерунку вишивають вузликами. Велику квітку, розташовану посередині мотиву, вишивають різними кольорами: червоний, зелений, білий, синій, жовтий, блідо-синій, а листя – яскравозелене. Квіти вишивають поперемінне червоним фіолетовим і синім відтінками. У гірських селах було поширене вишивання по складках – біля комірів та манжетів сорочок, на запасках, фартухах. Простий хрест був початком усіх вишивок. Він утворювався від перетину двох діагональних стібків, які виконують у чітко визначеній послідовності: спочатку нижній, а потім – верхній. На сорочках бойків та бойкинь є багато геометричних мотивів та немало й рослинних. Причому часто вони поєднані в одній сорочці, а тому можна зробити висновок, що в енергетиці бойківської вишивки та й самого населення присутні рівновага, гармонія і повне взаєморозуміння та взаємоповага. Кольорова гама вишивок дуже багата: є чисто червоні, червоно-чорні, червоно-сині, але є й багатоколірні. Наприклад, червоний символізує любов, світло, підсилює енергію, жагу до життя, боротьбу, чоловіче начало; чорний – це смуток, нещастя, горе, труднощі, а ще землягодувальниця; синій – вода, жіноча сутність; зелений – весна, буяння, оновлення, життя; блакитний, рожевий – спокійне, розмірене життя; жовтий – радість; жовтогарячий – акцент для підсилення життєвої енергії. 4. Використовуючи художню літературу та інші джерела виписати прислів’я, приказки, вірші та пісні про вишиванку. ІV. Узагальнення та систематизація. На основі прослуханого матеріалу пройти тестування Тести Всеукраїнський день вишиванки. Історія свята. Традиції української вишивки. 1. В якому році вперше почали відзначати день вишиванки А) 1992 Б) 2006 В) 2000 2. Яка найпопулярніша вишивальна техніка? А) Гладь Б) Хрестик В) Мереження 3. Який колір вишиванки найпопулярніший? А) Чорний Б) Синій В) Білий 4. Хто вперше носив вишиванку? А) Сармати Б) Скіфи В) Кіммерійці 5. Хто вперше почав поєднувати вишиванку з буденним одягом? А) Іван Франко Б) Тарас Шевченко В) Леся Українка 6. Що означає червоний колір візерунків на вишиванці? А) Удачу і захист Б) Народження і зростання В) Багатство і благополуччя 7. Що таке льоля? А) Перша сорочка для дівчинки Б) Сорочка з льону В) Перша сорочка для хлопчика 8. Хто довіряв прання своєї сорочки тільки одній дівчині? А) Козаки Б) Отамани В) Чумаки 9. А тепер про козаків. Яку нитку додавали у їхні вишиванки? А) Цупку мотузку як символ сили й нездоланності Б) Золоту та срібну В) Чорну на знак журби за незалежністю українського народу 10. Який «модник» зробив вишиванку популярною в усьому Радянському Союзі? А) Леонід Брежнєв Б) Михайло Горбачов В) Микита Хрущов 11. Виберіть неіснуючий спосіб вишивання. А) заволоч Б) мережка В) поволоч 12. Якщо чумак повертався додому з походу в брудній вишиванці, що це значило? А) Що похід був важким Б) Що в колективі його не поважають і він виконував усю брудну роботу В) Що він був вірним своїй дружині. 13. Яких квітів здавна уникали у вишиванці А) Маки Б) Троянди В) Воложки 14. З чого вишивали першу сорочку для дівчинки А) З рукава маминої сорочки Б) З нового полотка В) З рушника, на який клали немовля 15. Як називались три види вишиванок, які в 1953 році розробили для масового виробництва? А) українка, вінничанка, кримчанка Б) українка, гуцулка, чумачка В) подолянка, карпатка, русинка Ключ до тестів 1 Б 2 Б 3 В 4 Б 5 А 6 В 7 А 8 В 9 Б 10 В 11 В 12 В 13 А 14 А 15 Б

Фразеологічні вирази в мові устинівчан

Вступ Життєва мудрість людини визначається і через мову. Фразеологізми вказують на її яскравість, дотепність. Вони можуть утворювати синонімічні ряди та антонімічні пари. Мають різні джерела походження: мова народу, усна народна творчість, Біблія, антична міфологія. Слова в мові вживаються, як правило, не окремо кожне, а в сполученні з іншими словами. Тому розрізняють різні види сполучень слів: лексичні, синтаксичні, фразеологічні. Найбільше у мовленні вживається неподільних за змістом, стійких за будовою та структурою словосполучень. Це справжнє словесне мистецтво, творчість людини. Фразеологічні сполуки вживаються в мові досить часто. Цілісність значення усталених виразів передбачає втрату окремими словами- компонентами їх словесних ознак, насамперед лексичного значення. Тому використання фразеологізмів у будь-яких ситуаціях стає доцільнішим. Слова у складі фразеологізмів виділяються логічно – можуть навіть логічно наголошуватися. В експресивному мовленні виділяються ті слова-компоненти, які зостаються при скороченні фразеологізмів. Компоненти у фразеологізмі варіюються за певними семантичними ознаками – як синонімічні, антонімічні, як одиниці одного тематичного ряду, що було б неможливим при втраті ними всіх ознак слова. У межах фразеологізму компоненти поширюються словами саме за граматичними й семантичними законами сполучуваності мовних одиниць. Твердження про непроникність зворотів дуже перебільшене. Фразеологічні звороти можуть утворюватися повторенням слова одного й того ж кореня; вони представлені в мові різними модифікаціями. У багатьох фразеологізмах виділяється смисловий центр – компонент, що не повністю втратив зв'язок з омонімічним словом вільного вжитку. Розділ І Поповнення мовного запасу крилатими виразами Фразеологізми – іскрометні скарби мовної образності – передають найтонші відтінки душевних порухів, обарвлюють висловлене в національний колорит. Вивчення фразеологізмів, цих «дозрілих квіток мислення», поширює знання учнів про безмежний світ людини, виховує повагу до народу – фразо-творця, поповнює мовний запас своєрідними крилатими словами, «які з дивною влучністю виражають суть досить складних явищ». Знання «скарбів нашої мови й народного досвіду» (І.Я.Франко), розуміння їх при читанні художніх творів, публіцистики, преси, при перегляді кінофільмів і спектаклів, правильне їх уживання є безсумнівним показником емоційного освоєння рідного слова. Добірна, фразеологічно багата мова не лише навчає, а й виховує сентенціями, які містяться в ідіомах, прислів’ях, приказках, примовках, відкриває глибини й самої мови-криниці. Термін «фразеологія» (вираз, зворот,слово) вживають у багатьох значеннях: розділ мовознавства про усталені звороти; сукупність їх у мові; сукупність прийомів висловлювання, властивих певній особі, епосі. До фразеології в широкому смислі увійдуть насамперед одиниці, побудовані за моделями речень. 1.1. Основні ознаки фразеологізму Із погляду семантики, структури й стилістики найчастіше доводиться зіставляти слово і фразеологізм. Є риси, які зближують (об’єднують) названі мовні одиниці. Як і слова, фразеологізми – невіддільна частина мовного фонду, а не лише елемент «прикрашування», «розцвічування». Як і слова, фразеологізми відтворюються в мовленні готовими одиницями. Вони складаються із слів, але в свою чергу виступають і базою для словотворення: оскалювати зуби – оскалюватися; виконують називну функцію: дражнити собак – жебракувати. Як і слова, фразеологізми вступають у системні відношення, зокрема в антонімічні: акції підвищуються – акції падають; омонімічні: пускати півня – видавати пискливий звук і пускати півня – підпалювати. Близькість слова і фразеологізму підтверджує художня, а також лексикографічна практика. І все-таки в семантичному, структурному і стилістичному плані фразеологізм і слово – різнорідні утворення. Протягом тривалого часу підтримувалася думка, що слово й фразеологізм еквівалентні. Уперше її висунув швейцарський учений Шарль Баллі, який, зокрема, писав: «Найзагальніша ознака, яка замінює всі інші, - це можливість або неможливість підставити замість даного звороту одне просте слово», воно було назване ідентифікатором (поясненням). У фразеологізмі виявляється щось «над словом». Крім того, стійкий вислів конкретніший та емоційно виразніший за слово: основна функція слова номінативна, а фразеологізму – експресивно-оцінна. Фразеологічні звороти переконливо підтверджують тезу, що «без людських емоцій» ніколи не бувало, нема і бути не може людського шукання істини». Які ж ознаки фразеологізму є визначальними? На перший погляд це: семантична цілісність, стійкість, метафоричність, еквівалентність слову, неперекладність. Усі ці ознаки доповнюються ще такими: 1. Цілісність значення. 2. Відтворюваність. 3. Відносна постійність компонентного складу та структури. 4. Експресивність. У мовленні часто вживаються слова, вільні словосполучення і фразеологічні звороти . Наприклад: гордувати – одне слово; гордовито триматися, зазнаватися – одне значення; кирпу гнути – фразеологічний зворот. (Записано від Ляшенюк А.Б., жительки селища Устинівка). Найчастіше вживаються у мовленні фразеологічні звороти (графік 1) 1.2. Стійкі словосполучення та їх вживання в мовленні Фразеологізм найчастіше буває переосмисленням вільного поєднання слів. Зіставимо два речення: Гілки спружинили і вдарили по руках і Чоловіки вдарили по руках і мирно розійшлися.У першому реченні вираз вдарили по руках є вільним словосполученням, усі слова в ньому вжиті у своєму прямому значенні. Цілісне значення словосполучення зумовлене значенням тих слів, які до нього входять. У другому реченні цей вираз утратив своє первісне значення і вживається у новому переносному значенні – погодилися з чимось, дійшли згоди. Слова, що входять до складу вільного словосполучення, легко поєднуються з іншими словами (вдарити по ногах, по пальцях, по голові). Основна особливість фразеологізму полягає в тому, що він, незалежно від того, скільки слів до нього входить, виражає одне поняття і вживається у мові як готова одиниця: собаку з’їв – досвідчений, содом і гоморра – безпорядок, ловити гави – бути неуважним, нема живої душі – безлюдність, немалий світ – далеко, впасти духом – зневіритися, носа не показувати – не появлятися. Фразеологічні звороти широко використовуються у мовленні односельчан, надаючи йому емоційності; вони можуть передавати додаткові відтінки жарту, іронії, насмішки, осуду, дорікання тощо. 1.3. Класифікація фразеологічних одиниць За злитістю компонентів (слів), які входять до стійких словосполучень, фразеологізми поділяються на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення. (малюнок 1,2,3). Розділ ІІ Поповнення мовного запасу своєрідними крилатими словами 2.1. Розмовні фразеологізми Розмовні фразеологізми поширюються четвертим типом стійких словосполучень за злитістю компонентів – фразеологічні вирази. Їх найбільше є у мовленні устинівчан. Це такі розмовні вислови: зуб на зуб не попадає, нема що й казати, як не києм, то палицею, бити ключем, на слизьке попасти. Вони постали в живому мовленні, а тому широко вживаються в побуті, в повсякденному спілкуванні. Вони ж становлять фразеологічну основу і в творах письменників. 2.2. Просторічні звороти До розмовних прилягають просторічні звороти – сполуки із більш зниженим стилістичним забарвленням. Серед них бачимо фамільярні одиниці: дати затірки – дуже побити, старе луб’я – про стару людину або навіть вульгарні: дулю з’їсти – нічого не одержати, закривати лавочку – припиняти якесь заняття. 2.3. Книжні фразеологізми До них належать, наприклад: геркулесові стовпи, гірка пілюля, громи метати, жити не хлібом єдиним та інші. Більшість із них запозичені, зокрема зі старослов’янської мови (альфа і омега), латинської (альма матер), німецької (проходити червоною ниткою) та інші. Немало серед них і крилатих висловів: великий почин, великих слов велика сила, прийде нове життя, добро нове у світ. 2.4. Народнопоетичні вирази Вони найчастіше вживаються в художньому та (рідше) публіцистичному стилях. Серед них багато казкових висловів, з якими учні часто зустрічалися ще в початкових класах: жив собі дід та баба, кіт Мурлика, сорока-білобока, бита дорога; численні прислів’я та приказки: нестатки гонять з хатки, без матері і сонце не гріє, тихо, хоч мак сій, де незгода, там часто шкода. З народнопісенною творчістю пов’язують поетичні звертання: доле моя, серце моє, сполуки з постійними епітетами: синє море, біле личко. 2.5. Лексико – граматичні фразеологізми Окрему групу фразеологізмів у мовленні становлять лексико – граматичні розряди: іменні: стріляний горобець, вільний козак; прикметникові: одного поля ягода, хоч з лиця воду пий; дієслівні: очі відводити, тягу дати; прислівникові: з діда-прадіда, через пень колоду; дієслівно-пропозиційні фразеологізми, які не «вписуються» в традиційні лексичні розряди: кров грає в кого, камінь з душі звалився в кого, ведмідь на вухо наступив кому, комар носа не підточить, як корова язиком злизала. Такі словосполуки об’єднані значенням дії, якій підлягає та чи інша особа: кров холоне в жилах у кого, кров псувати кому. За тиждень навчання звернула увагу на вигукові фразеологізми. Ні пуху ні пера – 17 разів, Хоч з мосту та в воду – 10 разів. До складу фразеологічних сполук входять усі частини мови – повнозначні: іменники (каламутити воду), прикметники (з голодного краю), числівники (десятої клепки не вистачає), займенники (моя хата скраю), дієслова (гратися з вогнем), прислівники (і так і сяк) і службові: прийменники (народитися в сорочці), сполучники (і сміх і гріх) та частки (сам не свій). Це дає можливість зіставляти слово і фразеологізм у граматичному (морфологічному) плані, особливо при вивченні частин мови. Однак, на відміну від слів, фразеологізми частіше обмежені в своїх граматичних формах. Так, лише в доконаному виді засвоїлися вирази: зітерти з лиця землі, перелічити ребра, піти за водою, зав’язати світ. Не мають інфінітивної форми вислови і був такий, і вухом не веде, каші не звариш. Тільки недоконаний вид спостерігаємо у зворотах товкти воду в ступі, руки чешуться, носити на руках. Для таких фразеологізмів особливо важливі контексти. 2.6. Фразеологізми, до складу яких входять іменники, записані від сусідів, знайомих Око: берегти як зіницю ока, блимати очима, стріляти очима, випікати очі. Рука: нагріти руки, довгі руки мати, в важкий на руку. Прикметники: червоний півень, велика риба, високі пороги, стріляний горобець, блакитна кров. Числівник: п’яте – десяте, нуль без палички, на сьомому небі, десята вода на киселі. Займенник: на всю губу, на весь голос, на все горло, на всі лади. Дієприкметник: білими нитками шитий, забутий богом і людьми. Розділ ІІІ Пояснення фразеологізмів, які часто вживаються у мовленні устинівчан Давати гарбуза (народні звичаї у фразеології) Варити кашу, вішати собак на кого, водити за ніс, вручати хліб-сіль, в'язати колодку, знищити до ноги, живий вогонь, забити козла, зустрічати хлібом-сіллю, стати на рушничок, колупати піч, пришивати квітку, лишати з носом, обміняти хліб, сидячи на санях, ряст топтати, розбити горщика з ким, давати (покотити, причепити) гарбуза. «Ще треті півні не співали…» (назви птахів у фразеології) Біла ворона, стара карга, жар-птиця, рання пташка, пізня пташка, глуха тетеря, жити зозулею, виглядати як каня дощу, давати куку в руку, синій птах, вставати з півнями, пустити червоного піеня, треті(перші, другі) півні. З голови до ніг (назви одягу і взуття у фразеології) Шапка Мономаха, важка ти, шапка Мономаха, шапка-бирка, шапку ставити, брати під червону шапку, Червона шапочка, взути кого в постоли, видно пана по халявах, не в ті взувся, за пояс заткнути, прийти до шапкобрання, народитися в сорочці, на злодієві шапка горить. «В тридев’ятім славнім царстві…» (назви чисел у фразеології) Восьме чудо світу, сім чудес світу, діло десяте, три чисниці до смерті, гнути в три погибелі, десята вина винна, сім п’ятниць на тиждень, бути на сьомому небі, чортова дюжина, шосте чуття, п’ята колона, тисяча й одна ніч, з усіх чотирьох, на своїх двох, три кити, тридев’яте царство, за тридев’ять земель. Слово у фразеологізмі Бабине літо, глупа ніч, малиновий дзвін, після дощику в четвер, порости мохом (травою), дівчина як горіхове зерня, на всі заставки, дати відкоша, битися не на живіт, а на смерть, живота укоротити кому, проти рожна йти (перти), битий жак, як Пилип з конопель, зіркова хвороба, комар носа не підточить, точити баляси, плести смаленого дуба. Скатертю дорога! (про зміни у фразеології) Водою не розіллєш, скатертю дорога, честь мундира, незлим тихим словом, похиле дерево, не всі дома у кого, іти до Лежухова, перша заповідь, красна дівиця, не для красного слівця, на всі тридцять два. Тримати хвоста бубликом (метафора у фразеології) Вбивати клин між ким, розпечений до білого, пекти раків, заяча душа, по саму зав’язку, вольний козак, чистої води, китайська грамота, китайська стіна, грати першу скрипку, брати за чисту монету, одрізати скиба, жити вовками, заганяти на слизьке, старий горобець, робити з губи халяву, гірка чаша, холодною водою облити, носом рибу вудити, вилами по воді писано. Брати ноги на плечі (парадокс у фразеології) Катюзі по заслузі, брати ноги на плечі, комар носа не підточить, ревіти білугою, на кутні сміятися, циганський піт проймає, красна мова, красний звір, мокрий як хлющ. Як гляне, аж молоко кисне (про забобони у фразеології) Встати лівою ногою, зачароване (магічне) коло, забити осиковий кілок, заєць дорогу перебіг кому, закохався як дідько в суху вербу, кидати слова на вітер, на куди кину гору, родитися під щасливою зіркою, сміття з хати (не) виносити, тремтіти як осиковий лист, як викапаний, дзвони лити, наговорювати на воду. Висновки Фразеологія певної групи людей твориться протягом сотень років у процесі живого мовлення та рідше у творчості поетів та письменників (крилаті фрази) за внутрішніми законами мови. Вона охоплює всі найважливіші сфери життя – дає характеристику людям і предметам, ознакам та діям, явищам суспільного життя. Вивчаючи фразеологію, відкриваємо для себе й таємниці менталітету народу-носія, розуміємо ставлення до певних явищ життя. Фразеологія прикрашає художнє мовлення, увиразнює зміст повідомлення, використовується для індивідуалізації мови героїв, створення певного історичного, національного та соціального колориту. Список використаної літератури 1. Гнатюк І.С. Деякі особливості використання фразеологізмів у мові сучасної художньої прози, Укр. Мова і літ. В шк.. – 1981 2. Демский М.Т. Граматичні особливості української дієслівної фразеології, Мовознавство – 1984 3. Мукан Г.М. Структура і синтаксична роль фразеологізмів. Укр. Мова і літ. В шк..- 1968 4. Потебня О Із записок з теорії словесності, Потебня О. Естетика і поетика слова. – К.: Мистецтво, 1985 5. Синиця І.О. Психологія усного мовлення. – К.: 1974 6. Народ скаже – як зав’яже: Укр. нар. прислів’я, приказки, загадки, скоромовки. – К.: Веселка, 1985 7. Козачук Г.О. Українська мова. Навч. Посіб. – 7-ме вид. – К.: Вища школа,2006

Урок української мови на тему: «Використання інтерактивних технологій під час узагальнення і систематизації вивченого матеріалу різних розділів мовознавства. Підготовка до ЗНО», проведений у 11 класі

Тема уроку: узагальнення і систематизація вивченого матеріалу різних розділів мовознавства. Підготовка до ЗНО ЗОР (загально очікувані результати): виконання тестів розгорнутого типу та на встановлення відповідності. КОР (конкретно очікувані результати): - навчитися ставити мету й забезпечувати її досягнення; - обґрунтовувати своє розуміння мовних питань. Епіграф: Найдорожча рідна людина для нас – це матуся. В.О.Сухомлинський Дорогі ровесники, гості, вчителю! Я із великої шкільної родини, яка шанує рідне слово, батьків. Учімося цьому, як вчив нас відомий педагог В.О.Сухомлинський, протягом усього життя. (Учениця звертається з такими словами до всіх присутніх на уроці). Діти, ми є учасниками освітнього процесу, який вступив у період реформування нових ідей та цінностей. Це передбачає виховання компетентностей, тобто знань і умінь здобувачів освіти. Європарламент і Рада Європи, концепція Нової української школи визначили ключові компетентності, які стали пріоритетними: - спілкування рідною і державною мовами; - спілкування іноземними мовами; - уміння навчатися впродовж життя. Отже, завдання нам зрозумілі, приступаємо до роботи на уроці. Записуємо дату Сторінку робочого зошита ділимо на дві робочі зони. У першій виконуємо всі теоретичні завдання, а в другій – записуємо ключові слова, речення, думки. Перше завдання: записуємо слова і поставимо їх у формі кличного відмінка. Земля – земле, мрія – мріє, орел – орле, син – сину, козак – козаче. (Дослідницько – аналітична робота – пояснення орфограм) Бесіда: - Що таке звертання? - Які є звертання? - Місце звертання в реченні. - Запишіть зразок поширеного звертання до своєї матусі, коли ви з нею вітаєтеся. Доброго дня, моя рідна матінко! Робота із текстом Найдорожче слово (Ці слова належать педагогу – земляку В.О.Сухомлинському. Діти, щоб більше пізнати цю людину – добротворця, будемо звертатися до його висловлювань, настанов, порад). Завдання: читаємо текст і виписуємо ключове речення. (Текст проектується на мультимедійній дошці) Найдорожче нашому серцю слово – Мати. Вона вчила і вчить нас. У кожної людини стоїть вона початком життєвого шляху, початком доброти й совісті. Вона подарувала нам життя, навчила говорити, запалила у серці вічне світло пісні. З вами пов’язано все найдорожче: рідний дім, вишні в цвіту, журлива річечка, запашний луг, Батьківщина. Створюємо буктрейлер речення: - просте, двоскладне речення, ускладнене однорідними членами; - є узагальнююче слово ( Ус: о, о, о, о, о.) - чергування у І в: все, в цвіту. Завдання: записуємо речення. Найпрекрасніше почуття – то любов дитини до батьків. В.О.Сухомлинський Аналізуємо орфограми і пунктограми в реченні, які часто зустрічаються в тестах. (Складаємо алгоритми дослідження даних питань) - Ступені порівняння прикметників, - тире між підметом і присудком, - префікс пре-, - подвоєння приголосних звуків, - вживання знака м’якшення. Виправити помилки: самий кращий, найбільш дорожчий. Виконаємо тестове завдання: встановити відповідність. 1. Складнопідрядне речення 2. Складносурядне речення 3. Просте речення із відокремленою обставиною. Речення: а)Я не забуду, що батьки також мають право на радість. б)Ми стаємо дорослими, але для батьків діти залишаються дітьми завжди. в)Батько і мати – два серця гарячих. г)Ми, розуміючи турботу батьків, схиляємо голови перед їх мудрістю. (1а, 2б, 3г) Робота із таблицями. (складні речення: сполучникові і безсполучникові). Завдання: повторимо питання із стилістики. - Що вивчає стилістика? - Які є стилі? - Якими словами зазвичай закінчуються зразки текстів епістолярного стилю? Обіцяю бути гарною людиною. Ваш син (донька). - Діти, звернемо увагу на другу робочу зону в зошиті. Який текст отримався із речень, записаних вами? (Лист до матері, подібний до листів синові В.О.Сухомлинського). (Коротке ознайомлення із книгою В.О.Сухомлинського «Листи до сина») (Доброго дня, моя рідна матінко! З вами пов’язано все найдорожче: рідний дім, вишні в цвіту, журлива річечка, запашний луг, Батьківщина. Найпрекрасніше почуття – то любов дитини до батьків. Я не забуду, що батьки також мають право на радість. Ми стаємо дорослими, але для батьків діти залишаються дітьми завжди. Батько і мати – два серця гарячих. Ми, розуміючи турботу батьків, схиляємо голови перед їх мудрістю. Обіцяю бути гарною людиною. Ваш син (донька). Звернемо увагу на епіграф до уроку. Він пояснений тим листом, що ми самостійно створили в процесі роботи на уроці. Діти, пропоную вашій увазі ключове речення. Досліджуючи його, створимо частину власного висловлення: визначимо тезу, власний аргумент,зробимо висновки. (Речення проектується на мультимедійну дошку) В.О.Сухомлинський писав, що школа – це «духовна колиска народу», де дитина вчиться пізнавати істину, вчиться жити. Завдання: сформулювати тезу, подібно власному висловленню, яке пропонується на ЗНО. (На мою думку, в школі дитина вчиться пізнавати життя, правду, вчиться жити). Наступний етап роботи над висловленням – власний аргумент. Робота в парах, об’єднаних спільною навчальною метою – скласти власний аргумент у формі ментальної карти: визначити символи, записати речення, слова, словосполучення, вислови. (малюнки проектуються на мультимедійній дошці) Школа - наша друга домівка, моє майбутнє (вікно); - дитинство, щастя, сотні чому? (сонце); - радість пізнання, знання, відкриття (квітка); - час, робити все вчасно (дзвінок); - друзі, знайомства (сердечко). Текст на мультимедійній дошці. Я вчуся в найкращій школі на світі! Це моя друга домівка. Щодня у гарному настрої вирушаю здобувати знання і з радістю відчиняю двері в школу, де чекають мене надійні друзі, добрі й чуйні вчителі. Школа дає не тільки знання, але і вчить нас, як стати справжніми людьми. - Діти, чи поєднані ключові слова, символи із текстом? - Погоджуєтеся із такими думками? - Зверніть увагу на КОР уроку. Чи виховуємо в собі такі вміння в школі? Дякую за роботу! Домашнє завдання: розшифрувати розлого ментальну карту, склавши власний аргумент. Отже, діти, підсумовуємо, про що ми сьогодні говорили. - Погоджуєтеся бути гарними людьми? – Так. - Будете завжди пам’ятати батьків? – Так. - Ви впевнені у своїх знаннях? – Так. Так, так, так. Я бажаю вам, щоб у житті у вас було все тільки так. Ви – молоді громадяни України. І саме від вас залежить майбутнє, від вашої освіченості, активної життєвої позиції.

ЛАЙФХАКИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Риболовля – одне із найпоширеніших занять моїх односельчан. Використання рибальської лексики

Тези науково-дослідницької роботи на тему: «Риболовля – одне з найпоширеніших занять моїх односельчан. Використання рибальської лексики» Автор: Решетняк Єлизавета Борисівна, учениця 9 класу КЗ «Устинівське НВО ЗШ І-ІІІ ступенів» смт Устинівка Педагогічний керівник: учитель української мови і літератури, керівник літературного гуртка «Дивослово» Стець О.Л. З давніх-давен працьовиті українці займаються різними видами промисловості: ремісництво, рибальство, скотарство та інше. Та не кожен, хто чує ці слова, може зрозуміти про що йде мова. Я вирішила поцікавитися рибальством і знайшла багато цікавого про нього. Рибальство – це вилов і добування риби, воно є галуззю народного господарства. Займаються рибальством ще з часів палеоліту. В сучасному світі люди поділяють рибальство на промислове і любительське. Промислове рибальство в свою чергу поділили на океанічне (далеко від берегів), морське, прибережне та озерно – річкове. Є різні знаряддя для вилову риби: капшукові та закидні неводи (великі сіті, що затягуються знизу, як кисет), дрифтерні сіті(під час дрейфу судна риба застрягає у встановлених сітях), трали (великі сітки, які спускають з риболовного судна на велику глибину і на канатах, який тягнеться за судном), гачки, спінінги і вудки. Промислове рибальство набуло значного розвитку і на Україні. На Чорному і Азовському морях було створено великі рибні порти, на яких базуються риболовні судна, що проводять промисел також в районі Центральної і Південної Атлантики. Велика увага приділяється розвитку рибальства на дніпровських річках, озерах і водоймищах. Досить цікавою є лексика рибалок. Вона настільки урізноманітнена, що привертає увагу мовознавців до її вивчення, дослідження. З огляду на це, тема науково – дослідницької роботи є актуальною і пізнавальною. Нещодавно я почула таке цікаве слово «рибалочка». Воно відразу асоціюється з маленьким рибалкою, якого називають таким зменшено- пестливим словом. Але це не так. Виявляється, так називається птах, який живиться дрібною рибою, комахами і мешкає в річках. Цей рід птахів належить до ряду ракоподібних. Вони поширені в Європі, Азії та Африці. Ось, наприклад, рибалочка блакитна. Довжина її тіла всього 15 – 20 сантиметрів, а вага 25 – 40 грам. Рибалочка має непропорційно велику голову з досить міцним і гострим дзьобом. Її хвіст – короткий. Верхня сторона тіла пташки забарвлена блискучо-синім або зеленим кольором (в залежності від того, яке освітлення). Рибалочка населяє узбережжя водойм; гніздиться в норах по схилах круч та в дуплах дерев. Кладка з 2 – 8 яєць у травні – червні; насиджують самець і самка протягом 21 дня. Метою даної науково – дослідницької роботи є дослідження питання про вживання рибальської лексики в процесі мовлення під час риболовлі або в повсякденному житті. Серед завдань наукової роботи слід визначити такі: - Опрацювання літератури про рибальство, яке виникло в Україні давно. Про це свідчать археологічні знахідки – глиняні та кам’яні грузила для риболовних сітей, різноманітні гачки тощо, які належать до черняхівської культури (ІІ – У ст.) та наступних епох (УІ- ІХ ст.). - Провести дослідження за таким планом: рибальська лексика послуговувачів за віком, гендерний підхід (чоловіки і жінки). - Слова – синоніми у рибальстві. - Рибальська лексика у творах письменників – земляків. - Вивчення найпоширеніших видів риб у водоймах Устинівщини. - Екологічні проблеми – захист водойм від браконьєрства, нерегульованого вилову риби. - Укладання словничка риболовецької лексики. - Записати прислів’я та приказки з даною лексикою. Усі види робіт, виконані в процесі створення дослідження, дозволяють зробити певні висновки про рибальську лексику, її різновиди. Спілкування з місцевими рибалками було досить цікавим. Записані слова – синоніми до великих і малих водойм дозволяють створити невеличкий словничок. Слова рибалок утворені суфіксальним способом: зменшено – пестливі суфікси і згрубілості. Великий досвід риболовлі, любов до природи, бажання її зберегти – найвизначніші критерії любителів цієї справи. Людина під час цього заняття відпочиває душею, заспокоюється, набирається сили, думає про все хороше. Казка про рибу (записано зі слів рибалки Салтана О.І., який проживає в смт Устинівка) Було це досить давно. Бідний рибалка, щоб прогодувати родину, часто ходив до річки рибалити. Улов більше був гарний, але все траплялося. Сильний вітер піднімав високі хвилі. Верби нахилялися до води, купаючи віти, обриваючи тоненькі листочки. Сумно дивитися на таку картину. З дна випливали бруднуваті потоки води, змішані з мулом, піском. Раптом на вершині гребеня хвилі з’явилася маленька рибинка. Вона благала про допомогу. Її матуся потрапила у сіті. Сильнішав вітер, додаючи болю добре обізнаній матусі – рибині. Рибалка кинувся на допомогу. Та раптом хвиля накрила і його. Маленька рибинка помітила в очереті двох білих красенів. То були лебеді. Вони не розгубилися і своїми міцними дзьобами розривали сіті, пірнаючи щоразу під воду. Рибалка, випливши з води, волік за собою розірвану сітку. Разом звільнили і маму – рибину. Усе скінчилося добре. Останні слова рибини схвилювали чоловіка: «Повертайся додому. Все буде добре!» Похиливши голову, чоловік швидко йшов до родини. А там застав його сміх дітей, веселощі за гарно накритим столом. Дійшовши до тями, батько зрозумів, чому так усе сталося. Допомогла і йому рибина. Я часто бувала на березі річки Березівка, знайомилася із тими рибалками, які люблять свою справу не лише через те, що можна посмакувати смаженою рибою чи смачною юшкою. Вступ. Рибальство – це історія, цікава, приваблива. Ще у період феодалізму вилов риби належав до панщизняних повинностей кріпаків. Крім того, у деяких районах України селяни зобов’язнані були поставляти своїм поміщикам прядиво для риболовних снастей, підводи для транспортування риби. Джерела свідчать, що вже у ХУІ ст.. в Україні статутом регламентувалися терміни риболовства, зазначалися види снастей, якими можна було виловлювати рибу. Рибальство – це переважно додаткове заняття, яке було доступне у будь-яку пору року людям різного віку, не вимагало складних знарядь праці. Вільною ловлею риби користувалися, насамперед, привілейовані класи та дрібні підприємці, а також чиновники, які це право купували. Селяни рибу для власних потреб ловили потай, у вільний від сільськогосподарських робіт час. Малі хлопці й підлітки мали дещо більшу свободу щодо вилову риби. На берегах великих рік чи озер були відомі окремі села, де рибалили майже усі чоловіки з діда-прадіда, починаючи з п’яти-семирічного віку. Жінки брали участь у допоміжних роботах – ремонтували сіті, допомагали переробляти й продавати рибу, а інколи в мілководних ріках самі виловлювали рибу руками. Для селян риболовля була певною підмогою в їх господарстві. Там, де було більше водних угідь, риба входила у їх щоденний раціон, в інших районах її споживали передовсім у дні посту, на певні релігійні свята. Отже, рибною ловлею селяни прагнули поповнити чи покращити своє харчування. Риба була також предметом продажу й обміну на інші продукти й побутові речі (льон, хліб, сіль). Найбільшими районами рибальства в Україні були: пониззя Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Пруту, Прип’яті, Десни, узбережжя Чорного й Азовського морів. Тут рибальство вважалося основним заняттям певної частини мешканців, яке переросло у промисел. Хоча професійне рибальство в Україні було досить обмеженим, все ж у південних районах промисел часто вели професійні рибалки, що об’єднувалися в артілі. Вони володіли досконалими знаряддями праці, човнами, спеціальними пристосуваннями для переробки чи зберігання риби. В артілях існував поділ праці, працювали майстри й підручні робітники. Промислове рибальство мало товарний характер: найчастіше сушену або в’ялену рибу розвозили по всій Україні й поза її межами, обмінюючи на сільськогосподарські продукти. У кінці ХІХ ст.. – на початку ХХ ст.. рибні промисли значно скоротилися, натомість набула поширення форма орендування водоймищ (або певних ділянок) у багатих поміщиків, інколи – у сільських громад. Форми організації і способи ведення рибальства безпосередньо залежали від характеру водних угідь, видів риб, сезону риболовлі, врешті, від місцевих традицій. Традиційні засоби риболовлі умовно поділяються на: вудкові (гачкові), ударні, черпальні, пастки, перепони. До найпоширеніших примітивних засобів рибної ловлі належали вудки («вудиці») із саморобними, а з кінця ХІХ ст.. фабричними гачками. Вудками користувалися, насамперед, підлітки, а також дорослі рибалки у тому випадку, коли розраховували на невеликий улов. У гирлах великих рік рибалки застосовували перемети – довгі шнурки з підвішеними до них десятками гачків з наживкою. Шнур перетягували поперек ріки і закріплювали на берегах, а підвішені гачки занурювали у воду на потрібну глибину. Кілька зв’язаних між собою предметів, які мали понад 400 гачків, називали «кармаком». Їх ставили на лиманах або у морі на мілині. Загалом ловля переметами заборонялась, тому відбувалась потай. У нічний час. До архаїчних засобів риболовлі належали відомі багатьом народам ости («сандова», «сандоля») – дво- або тризубі вила, якими користувалися на мілководних річках при штучному освітленні в нічну пору. Рибалка остями бив рибу і викидав її на берег. У Карпатах це була інколи колективна риболовля: одні спрямовували рибу в потібне русло, інші били її. Саки («сачок», «хватка», «підсадка») – снасті, якими рибалка черпав рибу. Їх плели з ниток у формі конічного мішка і прикріплювали на дерев’яному ободі з ручкою, довжина якої залежала від того, яким способом ловили рибу – з берега, човна чи вбрід. В Україні рибалки користувалися снастями – пастками, з яких найпоширенішими були ятері – циліндричної форми сіті з кількома обручами. Найчастіше ятері складалися з двох сіток: кінець довшої сітки зав’язували наглухо, другої – меншої, що була вставлена у першу, - мав вузький отвір, через який риба потрапляла і назад уже не могла вибратися. Інколи на боках ятера прикріплювались додаткові полотнища сіток («ятір на крилах»), які спрямовували рибу до отвору. Подібними до ятерів були верші, виплетені з лози. Ятері чи верші за допомогою грузил опускали на дно водоймища, залишаючи на ніч (інколи – з приманкою), а зранку забирали улов. Відомі також пастки-сітки. На прибережних водах морів для вилову кефалі користувалися матами – довгими виплетеними з очерету доріжками, які розстеляли на ніч на водяному плесі. Кефаль, лякаючись тіні, намагалася перескочити її і потрапляла на мати, з яких уже не могла вибратися. На Дніпрі, Південному Бузі, у протоках гирла Дунаю для вилову риби у великих кількостях обладнували системи глухих перегородок з вузькими проходами. У ці лабіринти заходила риба і її виловлювали саками чи іншими засобами. Остями, гачками, саками, хватками, вудками користувалися найбідніші селяни, а ті, хто володів човнами, мали досконаліші снасті – сіті, ятери, неводи, волоки тощо. Найчастіше практикувалась ловля риби поодинці чи вдвох, гуртом – лише у промислі. Так, колективним був вилов риби на великих ріках сіткою – «волоком», що мав близько 80-100 м довжини і 3 м ширини. Таку риболовлю вели 6-8 осіб на двох човнах. Вилов риби неводом також вимагав кооперування сил. Вибір снастей, характер риболовлі зумовлювалися також сезоном та порою доби (літня чи зимова, денна чи нічна рибалка), до певної міри – видом риби. Загалом рибальство в Україні ґрунтувалося на уважному й дбайливому ставленні до природи. Про це свідчить, зокрема, той факт, що українці, на відміну від деяких сусідніх народів, ніколи не глушили риби. У зимовий період, коли крига сковувала ріки, громадським обов’язком було прорубування невеличких ополонок, щоби риба не задихалася від браку повітря. Цими та іншими способами намагалися зберегти мальків, відновлювати природу. Синоніми, дібрані до слів, що пов’язані з риболовлею. Море – штормовик, водне дзеркало, шумовець, нестримник, силач, морячник, рибосхов, корабельник, глибокоденник (дно), трамонтанець, здоровик, стихійник, вітрило, глибинець. Берег – причальник, життєвик, пристанець. Улов – добуток, гостинець водяний, удачник. Вудлище – доріжник, спостережник. Настрій – хвальба, похмурник. Слова, близькі за значенням, частіше вживають люди старшого віку з метою підсилення значення окремих понять. Є навіть слова-синоніми, які несуть лексичне значення настрою, коли добрий улов. У такому випадку, зазвичай, рибаки хваляться своїм уловом. Молодшого віку рибаки менше вживають у мовленні слів-синонімів. У спілкуванні люди відкриті, охоче відповідають на питання. Про річку розповідають не лише, що це водойма, а місце відпочинку, тихого спілкування з природою. Слова – терміни Такі слова вживаються у науковому стилі. Вони мають своє лексичне значення. Зрозуміло, що рибальські знаряддя залишилися в основному однакові за своїм призначенням, а назви змінені. Наприклад, слово ості означає вила, якими ловили рибу у неглибоких водоймах. У народній культурі українців витворилася досить велика різноманітність способів та знарядь вилову риби, які значною мірою зумовлювалися характером та питомою вагою цього заняття, а також особливостями певного водоймища (глибиною, характером течії тощо). Галс – курс вітрильного судна відносно вітру. Снасть, що утримує нижній повітряний кут вітрила. Місцевий рибалка Гавриш С.М. це слово використав у реченні: під час риболовлі придивляйтеся до галсу (доброго утримання вудлища). Деривація – підведення води з водойми до гідроелектростанцій та інших об’єктів, а також відведення її з них. Під час такого процесу необхідно звертати увагу на поведінку риби, коли вода змінює свій природний стан. Джонка – різновид вітрильного човна з широкими, високо піднятими кормою і носом. Рея – металевий чи дерев’яний брус, прикріплений до щогли судна. Рокфор – вид гострого сиру з овечого молока (від назви м. Рокфор у Франції, де його почали виготовляти ) – рокфорська наживка. Місцеві рибалки використовують сир як приманку. Ці слова – терміни наукового стилю використовуються в мовних ситуаціях, коли йшлося про наживки, судна, використання води. Слова зі зменшено – пестливими суфіксами та згрубілості Дані слова найбільше характеризують процес риболовлі, підготовку до нього. Річка – річечка, річенька, річище. Берег – бережок, бережи ще. Окунь – окунець, окунчик. Щука – щучка, щучище. Метелик – метеличок, метель – здоровань. З цим словом пов’язана цікава історія, почута від місцевого рибалки. Коли на вудлище сідає метелик, він ніби бачить рибину, яка потрапила на гачок. Своєю вагою (а вона мізерна) притоплює вудку, і риба може боротися під водою за життя. Метелик піднімається в повітря, а риба появляється на поверхні води. Очерет – шумить, говорить, шепоче, підказує, попереджає (метафори). Для багатьох рибалок – це лише спілкування з природою, послуговування новими словами. У селищі є і прізвища людей, пов’язані із риболовлею: Рибаков, Рибалко, Рибаченко (утворені вони від твірної основи – риба – додаванням суфіксів). При утворенні словникового ланцюжка твірним (домінантним) залишається прізвище Рибак. Місцевим рибалкам було запропоновано таку анкету: 1.) Чим для вас є риболовля? 2.) Були випадки, що впійману рибину відпускали у воді? 3.) Яка найбільша траплялася рибина? 4.) Які незвичайні обряди вилову риби вам відомі? 5.) Як на вашу думку, про що могла б розповісти спіймана рибина? 6.) Риба, рибка, рибонька. Це однакові слова за значенням? 7.) Чому в тиші ловиться риба? 8.) Яка пора року найсприятливіша для риболовлі? 9.) Що допомагає отримати найбільший улов? Вік рибалок: від 40-65 років від 20-35років діти риболовля – відпочинок 20% 10% 2% відпускали рибу – так 10% 0% 10% найбільша риба довжина до 1м 0,5м 20-30 см звичайна риболовля 60% 40% 50% відпустити 90% 90% 90% продати 2% 10% 0% тиша – помічник рибалки 100% 60% 100% ловити рибу влітку 40% 60% 90% взимку 60% 10% 5% гарний настрій 70% 80% 60% добра наживка 90% 70% 100% Зі спогадів про риболовлю Пригадую часи, коли жилося важко. Здавалося, що рятувала тільки риба. Її можна було виловити в річці, невеликому озерці. А от фоса? Вона була зовсім недалеко від батьківської хати. Це штучна водойма, досить довга. Власноруч люди робили відгалудження від річки або ставка. Викопувався глибокий рів, ширина його близько двох метрів. Вздовж ставкового берега, попід людськими городами, протікала вода. Потоком води сюди потрапляла риба. Називали її мелюшкою, бо була маленькою. Одна людина могла виловити такої рибки до трьох кілограмів. Ловили невеликим сачком або ставили ятір. Використовували таку рибу для домашньої птиці, як кормову добавку. Фоси заростали високими береговими травами, які скошували, висушували, і це було гарним кормом на зиму тваринам. Гончаренко Д.К. – житель смт Устинівка Риболовля завжди цікава різними пригодами. Одного разу трапилося незабутнє. Під вербами ріс молодий очерет. Водойма була спокійна, лише маленькі зеленувато-чорні жабенята на воді здіймали невеличкі кільця. Риболовні вудки, закинуті у воду, теж не смикалися. Усе нагадувало якусь ніби обідню перерву. Та раптом… Здійнявся пташиний галас, могутніми крильми білі велетні били по воді. Вони чимось схвильовані, обережні. Це лебеді, які, можливо, вперше вивели своїх малят на велику воду. Жовтувато-сірі пташенята гордо піднімали свої голівки, боялися зробити зайві рухи. Річка Березівка приймала цих гостей щороку. Були такі випадки, що лебеді могли нападати на рибалок. Це траплялося тоді, коли ті порушували їхній спокій. Швидше збирати свої речі і дати спокій птахам. Семерик О.В., житель смт Устинівка Рибка і рибонька Пригадується народна казка про золоту рибку, байка Л.І.Глібова «Щука». У цих творах часто зустрічається слово «рибка». А слово «рибонька» звучить зі слів люблячої людини у звертанні до дівчини, жінки, доньки. Зменшено-пестливий суфікс – оньк – зовсім іншого лексичного значення надає слову. Отже, лексика рибалок досить різноманітна і відзначається полісемією. Кам’яний О.С., житель смт Устинівка Ставкове рибництво В Україні здавна існувало багато галузей сільськогосподарського виробництва, яке має зональний характер спеціалізації. Ставкове рибництво має в Україні значні перспективи розвитку, які реалізовані далеко не повністю. Найбільш розвинуте воно в лісостепу і Карпатах. Основна частина загального вилову риби і морепродуктів в Україні припадає на моря і океани. Скорочення вилову тріски, пікші, оселедців, морського окуня компенсується розширенням промислу менш цінних видів – мойви, минтая, сардин, скумбрії, ставриди. Головні рибопереробні підприємства знаходяться у Вилковому (Одеська область), Білгороді-Дністровському, Іллічівську, Одесі, Очакові, Миколаєві, Херсоні, Генічеську, Бердянську, Маріуполі. Частина риби і морепродуктів переробляється безпосередньо в морі на плавучих рибоконсервних заводах. У нашому регіоні найбільш поширені вилови такої риби: карась, щука, товсто лоб, головань, окунь. У селах Сонцево і Устинівка рибаки зарибнювали ставки. У минулому році було випущено у водойми до 300 кілограмів риби – мальків. На дно висипають зерно, щоб можна було харчуватися рибі. Поки не виросте рибина до 1,5 – 2 кг, її не дозволяють виловлювати. Використовувана лексика під час такої роботи: мальки – малючки, рибинки, рибчинки (утворюються слова в основному суфіксальним способом). Окунь- окунець, окунчик, окунище (синоніми – хижачок, жадібний). Народ скаже, як зав’яже Багато побутує прислів’їв та приказок про рибу, риболовлю. Це, дійсно, цікавий промисел. Мої батьки, друзі використовують прислів’я в побуті, під час спілкування на риболовлі. Найбільш поширеними є такі влучні вислови. Велика риба в великій воді сидить. Хотів би рибку їсти і в воду не лізти. Легше рибу з’їсти, як піймати. Не вчи рибу плавати. Якби люди і риби не очиняли рота, коли не треба, то багато лиха оминули б. Всяка риба гарна, коли на гачок іде. Велика риба малу цілою ковтає. І риба співала б, коли б голос мала. На те й щука в озері, щоб карась боявся. Де риба чіпляється, там і вудку кидай. Окунь з раком не примиряться. Ні риба, ні м'ясо. Ми з тобою, як риба з водою. І риби наловить і ноги не намочить. Не до жартів рибі, коли її під жабри гачком зачепити. Риба глядить де глибше, чоловік – де краще. Заснула щука, та зуби не сплять. Лови рибку, яка ловиться Не кажи – є, як риба в річці, а кажи – є, як риба в руці. Став як окунь проти води. Рибальська лексика у творах письменників-земляків Воду цінували люди з давніх-давен, тому що це безцінний природний дар. Багато є легенд, пісень про неї, бо це саме життя. О.П.Довженко писав: «Ріка моя. Життя моє… Люблю я воду твою ласкаву, животворну. І береги твої чисті, і всіх людей, що трудяться, живучи на твоїх берегах. Кланяюсь тобі за ласку, за багатство, що дала ти моєму серцю. За те, що дивлячись на тебе, стаю я добрим, людяним і щасливим, що зможу любити тебе все життя, ріко моя, душа мого народу». Описана річка, все, що з нею пов’язане, і у творах письменників-земляків. В.Я.Бровченко, поет із Маловисківського району, у своєму творчому доробку має багато поезій, де згадується річка, риболовля, використано рибальську лексику. Наприклад, слово «ятір» зустрічається 15 разів. Багряний промінь впав на берег, І в лозах виплів ятери… А слово «риба» - 12 разів. У кожного найбільша риба Чомусь зірвалась, як на гріх. Цими словами передається вечорова чарівність біля річки. У поезії «Над тихим плесом» показано у дії процес риболовлі: зустріч рибалок, підготовка снастей, смачна юшка. Ладнаєм снасті… Потім – пісня Стара як світ та молода Над голубим роздоллям висне, Аж місяць з хмари вигляда. У поезії «Літнього вечора на річці» В.Бровченко рибу називає невловимою, порівнюючи її з Долею. Життя плине швидко, як і вода, що хвилинами минається. Природу треба любити, слідкувати за нею, а інколи і допомагати. Глибоко задумується автор над існуванням річок. Душа болить, коли бачиш загибель річки. У поезії «Замулилася річка» В.Бровченко словниковим ланцюжком єдиної тематики показує таку природну біду: замулилася річка, колись були добрячі коропи, спогляда мілководдя, тиха заводь, відшукати нові джерела, «от би річку почистить оцю земснарядом», студена вода, «я річку возвеличу». Я річку возвеличу. Незнана сила в ній живе: Щоб стать отим, що греблю рве. Досить вживаним є іменник «хвиля». Рибалки, взагалі, це слово вважають символом. Тиха хвиля – гарний улов, хвиля велика, швидка – риба залягає глибоко. А от В.Бровченко у поезії «Слово про хвилю» підбирає постійні епітети: тиха, грайлива, повносила, крута, буйногрива. Ці рядки продовжуються метафорами: пломенем дихнула, розбилася на бризки, набирає з моря своє стосилля. Ці градаційні поняття більш образно передають образ хвилі. Євген Маланюк, поет із Новоархангельського району, у поезії «Людина і море» вбачає «свій дух в схвильованім просторі». Життя митця складалося важко, далеко від рідного краю. Обидва – таємничі і грізні, Людино, хто зглибив твої глибини, Хто, море, осягнув живі перлини Твоїх скарбів, захованих на дні? Вода, хвиля, річка – філософські образи у поезіях. Це його падіння і злети, пам'ять і забуття. Адже доля Є.Маланюка – це повернення із забуття в безсмертя. У збірці фольклорних записів Миколи Смоленчука «Із степів полинових» є багато народних творів, у яких згадується все, що пов’язане із річкою, хвилею, рибою. Дуже мені сподобалося оповідання Олександра Жовни «Кульгава русалка» (суто приватний епізод) із збірки «Вдовушка». У ньому досить поширеними є лексеми, пов’язані з рибальством. Наприклад: «Можливо, через те Корній, як завжди, вирушав трусити ятери, коли вже зовсім смеркло. Аби ніхто не чіплявся. Схожа на стару печерицю дідова хата, що сиділа, сиділа серед луків – та й прилягла-притомилась, була найближче до річки. У кінці дідового городу блищала невелика саджалка, де старий змайстрував дерев’яну кладку з драбиною, щоб зручно спускатися у воду. Саме з тих пір саджалка і стала зватись купальнею його імені. Тут же Корній припинав човна. Вузький прохід в очереті з’єднував купальню ще з одним плесом, де дід ставив свої ятери.З рясною сивою бородою, у білій полотняній сорочці, дід Корній світився серед ночі, мов фосфорний, або ж, якби було так, що тієї ночі у човні мав розквітнути кущ жасмину. Дід перехилявся через борт, щоб витягти ятір, і його сива борода неодмінно вмочувалась у темну воду. Тоді мимоволі думалось: «Хоч би ото яка така річкова чортівня не вхопила старого за бороду та й не стягла, чого доброго, з човна». Надто вже старий був Корній, а тому повільно, не поспішаючи, здійснював він свою справу, ніби одержував від того насолоду. Туману над плесом згодом збільшувалось, і тепер, дивлячись на старого, вже не можна було впевнено сказати – дід то сидить, чи просто клубок туману, що виснувався в горбик. Тієї ночі дно Корніїєвого човна вкрили кілька чималих, майже круглих карасів, що виблискували, мов величезні циганські сережки. Старий поглядав на них і щось вдоволено бурмотів. Стояла чудова липнева ніч. Пейзаж і стан діда Корнія злилися у щось одне, чарівне, загадкове. Річка, човен, ятір стали фоном для зображення того, що прийде до героя. Це була русалка. Річку читач бачить створювану лексемами: дерев’яна кладка з драбиною, вузький прохід в очереті, у човні мав розквітнути кущ жасмину, вирушав трусити ятери. Під час спілкування із рибалками стало зрозумілим, що такі відчуття річки, риболовлі, особливо у вечірній час, є однаковими. Цю справу треба любити, щоб можна було все побачити, зрозуміти. Це якесь ніби таїнство, схоже на казку. Слухаючи розповіді рибалок, і сама перестаєш боятися глибини річки, берегів, зарослих очеретом. Казка оживає… Березівка – річка мого дитинства Інгул і Березівка – дві річки-сестриці, які зливаються у єдиний могутній потік біля села Березівка, а потім направляють свої стрімкі води у Чорне море. Це головні артерії і окраса нашого краю – степової Устинівщини. Перші згадки знаходимо з часів козаччини. Правий берег Інгулу крутий, а лівий – пологий. Розповідають люди старшого віку, що рибалок було дуже багато, вода в річках була чистою, на їх берегах косили сіно, відпочивали діти і дорослі, ловили рибу. Березівка нестримною стрічкою проходить селами: Лебедине, Криничуватка, Березуватка, Устинівка, Сонцеве, Березівка, а Інгул – Ганно-Леонтовичеве, Седнівка, Олександрівка, Ганно-Требинівка, Інгульське, Завтурово. Великою загадкою є для устинівчан природний заказник «Монастирище», де буває багато відвідувачів. Там проходять свята Івана Купала для багатьох гостей і односельчан. Саме у Купальську ніч усе оживає. На правому березі Березівки є маленьке джерело, у якому вода дуже холодна і смачна. Його називають ще так: дар життя, помічник подорожньому, добротворець. У цих річках водиться багато риби. У голосі рибалок відчувається теплота, спокій, рівновага, коли вони розповідають про це. Рибалка Заболотній В.В. з гордістю повідомив, що з рибами можна говорити. Це якась їхня особлива мова. Шкода, що прикладів навести не можна. Риби, за словами Василя Васильовича, є такими: розумні, кмітливі, хитруваті, обережні, добрі, швидкі, привітні. Тому й бережуть ці водойми у будь-яку пору року, допомагаючи підводним жителям. Наші річки входять до поверхневого стоку Кіровоградської області, який формується з місцевого стоку річок на своїй території. Словник рибальської лексики Берег – причальник, життєвик, пристанець вудка, вудиці – засіб рибної ловлі вудлище – доріжник, спостережник кармаки – зв’язані предмети із 400 гачків мати – доріжки з очерету настрій – хвальба, похмурник окунь – окунець, окунчик, хижачок ості – вила перемети – гачки з наживкою річка – річечка, річенька, річище рокфорська наживка сандола – тризубі вила для вилову риби улов – здобуток, водяний гостинець хватка – снасть рибаків щука – щучка, щучище фоса – штучна водойма ятір – циліндричної форми сіть Я, Решетняк Єлизавета Борисівна, учениця 9-Б класу КЗ «Устинівське НВО ЗШ І-ІІІ ст.». Світ моїх захоплень – різносторонній. Люблю танцювати, брати участь у різних конкурсах. Хобі – електрика. Дивного мало, бо хочу пов’язати своє життя з цією професією. Проживаю у мальовничому селі Устинівка – і цим горджуся. Моя родина: добрі і люблячі тато і мама, справедливий брат, моя маленька красуня сестричка. Дослідницька робота, проекти – це мій початок великої справи. Мій тато і брат люблять займатися риболовлею. Повернувшись додому, із захопленням розповідають багато цікавинок. Я вирішила сама дещо дізнатися з питань рибальської лексики своїх односельчан. З м і с т І. Тези науково-дослідницької роботи…………………………...2-3 ІІ. Казка про рибу, записана зі слів місцевого рибалки…………...4 ІІІ. Вступ…………………………………………………………....5-7 Рибальство – це цікава, приваблива історія 1. Діаграма використання лексем рибалок Устинівщини 2. Синоніми, дібрані до слів, що пов’язані з риболовлею……....8 3. Слова – терміни……………………………………………….....9 4. Слова зі зменшено-пестливими суфіксами …………………..10 5. Анкета для місцевих рибалок……………………………….....11 6. Зі спогадів про риболовлю…………………………………12-13 7. Ставкове рибництво……………………………………………14 8. Народ скаже, як зав’яже……………………………………….15 9. Рибальська лексика у творах письменників-земляків……16-19 10. Березівка – річка мого дитинства……………………………..20 ІV. Словник рибальської лексики…………………………………...21

Герої, яких об'єднало безсмертя…